Вот мы напланировали за 2 дня. Сначала это был Кемер. Вернее, если быть более точным, то Бельдиби. В общем, договорились и нашли плюсы - недалеко мой любимый Сиде. Свыклись с этой мыслью. Я уже нарисовала маршрут - что, куда и как.
А потом мы передумали. И решили ехать в Бодрум. Я прямо расстроилась. Вернее, я помню эти замечательные фотки, которые мне некогда показывали: крепость, яхты, великолепное Эгейское море и беленькие домики. Но мне это казалось скучным. А потом я подумала, что это ведь ближе к Стамбулу, да и до умопомрачительного Эфеса вообще рукой подать. А потом оказалось, что там самый большой клуб "Галикарнас". Короче, ныне Бодрум мне нравится определённо больше. Надеюсь, опять передумывать мы не будем. ( В предвкушении )
hayatımda ilk kez seni seviyorum dedim!
kimi defa şehrim değiştirmek isterim. ama olmaz. niçin? bu gerçek aşk mı? yalandan çok korkarım
burda osiz deli gibi oluyorum)))
içimde değişiklikler bekleyeceğim...
Yılın sonuçları - hiç bir şey yok :P
Нужна кровь О (RH-) (1-, первая негативная) для ребёнка. Сын моих знакомых.
Завтра - крайний срок
Спасибо
Конечно, кризис и всё такое, но подобной хуеты в жизни не встречала. Пиздец
Поэтому на работе играли в ролевые игры. Продавали канал. Придумали такой слоган:
Купи себе канал!
1. решили забить на работу и искать друг другу дешёвые квартиры. Если есть - маякуйте.
2. нашим спонсором будет трамадол. Зато весело
3. новый год - очень грустный праздник
Я не розумію, чому літнім людям так часто притаманно бачити ворогів там, де їх і близько немає, при тому в упор не бачачи реальних недругів.
Я часто їжджу із книгою в руках, з плеєром на всю гучність, а ще перманентно хочу спати, тому куняю у всіх доступних мені місцях. Через це я постійно стаю об"єктом злих нападок людей старшого покоління, бо я, бачте, не поступаюся місцем. Звісно, було би чудово вміти читати чужі думки чи вловлювати на відстані їхні негативні хвилі і прокляття в мій бік, але, на жаль, я цього не вмію. Також я не вмію бачити на 360 градусів навколо, коли мій погляд втуплено у цікаву книгу. Не вмію чути людський голос, коли у вухах Мерлін Менсон. Не вмію поступатися місцем, коли сплю.
І така нещасна доля не тільки в мене одної. Дуже часто спостерігаю за подібними ситуаціями. І при цьому літні люди без жодного розуміння обставин і доволі злостиво говорять із "нерадивою" молоддю в таких ситуаціях.
При цьому зі щирою наїхвністю вірять владі, яка гуманністю не страждає. У тому ж таки метро.
Перемовляються дві сухенькі бабці давньопенсійного віку:
- Ой, Льоня молодець. Хоч оце й підвищив проїзд, но потом листа ж написав - вибачився так красиво. Ах, проказнік. Хоч і підвищив, але все одно він молодець.
- Хоча внєшность в нього, прямо скажем, ну... (сакрастичний смішок) еее... космічна
- Та нічого, зате бачте, як про нас піклується. Льонічка наш.
Після цього спостерігаю політично-соціальний демарш молодих людей. Багато хто прямо мені говорить: "Тепер я принципово не поступаюся нікому місцем у транспорті". Мовляв, вони обрали цього козла у мери - хай тепер хоч постоять і відчують невеличку частину незручностей, в яких опинилася решта. Адже всі витрати на задоволення Льоніного електорату взяли на себе ті, хто за нього не голосував. Тобто ми.
Тому в мене така порада старшим людям: по-перше, будьте добрішими, по-друге, думайте трохи триваліший час, перш ніж щось робити.
Чомусь сьогодні мені подумалося, що я не люблю жодного міста.
Зазвичай людям характерна любов або до міста народження, або до того, в якому вони зараз мешкають.
( Мої міста )</div>
Тому винесла для себе такі довколафутбольні істини:
---- Треба заборонити (на повному серйозі) на стадіоні:
- курити (взагалі, категорично, назавжди, уроди кончєні. Чому я маю дихати ядучим димом ваших страхолюдних дешевих косяків?)
- бухати (так, і пиво, і коньяк, і віскі, і водяру, і навіть шампанське, бог з вами, бо ви і ним наберетеся)
- плюватися
- лузати насіння
- жерти ці срані сухарики і чіпси
- смітити
штраф: конвоювання нафіг с пляжа або випрані роботи з прибирання стадіону
--- Для запобігання названих вище порушень
- заборонити у день матчу біля стадіонів продавати алкоголь, насіння, срані сухарики і чіпси.
---- Значно приємніше споглядати це
- на стільці вміщалася не одна дупка маленької дівчинки, а оті страшні 4*4 дупища тих, хто привалює на футбол. Бо я не розумію тоді, чому я маю оплачувати повний квиток, якщо половину мого сидіння займає чужа дупа.
- стільці мають бути з підігрівом
- між секторами хлопчики з підарастичною зовнішністю мають носити коктейлі
- після матчу на плазмі показувати не повтори голів і статистику, а укрупняти моменти обміну футболками. На що я, мазафака, ходжу дивитися?!)))
3-го ноября Турция перешла с арабского алфавита на латинский. По этому поводу (вернее, совсем без повода) я перевела фразу, увиденную у Памука - чёрный орёл печали каждый день раскрывает крылья в моей душе. Она мне очень понравилась.
По-турецки получилось так:
Kara kederin kartalı her gün içimde kanat çırpar
Конечно, нифига в правильности я не уверена (изафет - это для меня херня). Может, хоть тут кто-то заметит и поправит. Или ваще оригинал процитирует (Снег, глава 22)
АПД. я перевела ПРАВИЛЬНО!!!!
Ось трохи звідти.
( Трохи звідти )Але найгірше – це не сльозоточущі бабки з образами та фотками Януковича, це не чоловіки, які скандували «Янукович-Янукович», це не діти та дівчата, які брали автографи і форкалися з ним, і навіть не черговий літературний ляп про Бабеля і Бебеля. Найжахливіше – це партійний з’їзд.
Де виступала одна вчителька російської мови. Вона знову завела пісню про насильницьку українізацію і решту вельми значної фігні. Уся зала плескала в долоні в екстазі. Але мене порадувало одне – російської мови як другої державної у нас не буде. Єдиний з усього залу, хто не аплодував і взагалі протирав окуляри під час цієї пурги – був Янукович. Ну і чудово. А тітка та мене дістала до глибини душі. Я завжди вислуховувала будь-який брєд до кінця. Чисто поржать. А тут не витримала. Встала і під осуджуючі погляди народних мас простукала підборами через усю залу, жахливо кривлячи обличчя від відрази.
Але я все одно я не можу зрозуміти, чому ці ідіоти так обурюються.
Була реформа правопису у Німеччині. Там скоротили мою улюблену букву β. Обурювалися, дискутували, Але все пройшло вдало. Он у Туреччині взагалі переробили всю абетку з арабського в латинку. Навіть писати по-турецьки арабською в’яззю заборонено законом. Не кажучи про інші турецькі реформи 20х років – голий волюнтаризм. А тепер – вдячності немає меж, Ататюрк, мавзолей (як у Леніна) і те де. А поляки, які перейшли на латинку – це, певне, теж усе проходило під гаслом «Геть від Москви»
Або, наприклад, грошова реформа. Як же це так, йо-мойо, проміняли російський рубль на якісь там купони, а потім навіть на гривні (найкрасивіші гроші світу) – це ж насильницька гривнізація, мабуть)
Бля, заткнув би їм хто рот нарешті.
Говорили нащодавно про перехід на латинку. Мені казали, що наша мова через кирилицю дуже незручна. І що ми би досягли значного конкурентного успіху, якби поміняли алфавіт, як поляки чи турки. Я не знаю, я насправді не визначилася у цьому питанні. Але дуже тоді пошкодувала, що не можу процитувати віршик Малковича англійською, так, щоб передати все тепло і любов, яка є у ньому.
Хай це, можливо, і не
найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми
долоньками
крихітну свічечку букви “Ї”,
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви “Є”,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша – солов’їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам’ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов’їв,
дитино.
Іван Малкович
11-18 грудня 1985 року
Тому я просто розказала історію про російську та білоруську. Про те, як в Білорусі стоять пам’ятники буквам, які ніхто не використовує. Як мій друг там у посольстві не може використовувати візитки, друковані білоруською, бо їх просто ніхто не розуміє. Про те, як мене це засмучує. Що мови зараз тільки зникають. Про те, як я люблю свою мову і про те, що мені шкода, що мій співрозмовник вчить російську, а не українську.
Хоча насправді, може, воно і було б на краще.
Я навіть забула, що вони бувають. Я жила розміреним життям. На стільки розміреним, що його можна навіть назвати занудним. Але тепер я це відчуваю.
Я ненавиджу ідіоток, які пишуть і дзвонять мені посеред ночі, поливаючи сльози і шмарклі щодо їх нерозділеного кохання, моєї в тому вини і решти сраної несправедливості світу.
Ненавиджу, коли після цього я сама починаю нити і рюмсати.
Я одразу згадую випадок, який зі мною вже траплявся одного разу. Тоді в мене із рук забирали ніж - превентивно. Бо одна така прибацана істеричка вирішила висловити мені наболіле саме тоді, коли я різала помідори. Хоча б на хуй я її все одно послала. Та це був тільки фінальний виступ. До цього її смски, дзвінки та розмови мені довелося терпіти (бляяя!) 5 місяців!
Ненавиджу, коли моє серце стискається у маленьку горошину, а голова може розірватися на маленькі криваві шматочки, забризкуючи красивою червоною кров"ю стіни та мої улюблені книжечки, від того, що я починаю в комусь сумніватися. Тоді цього "когось" я готова пристрелити власноруч. Таким вишуканим кольтом із довгим хромованим дулом... хм, ххм, так от.
Ненавиджу, коли мені не пояснюють, що відбуваються.
І на додачу я ненавиджу гриби, смердючі аромапалички, каву і коли сьорбають під час пиття гарячих напоїв. І мобільні телефони ще.
дофіга чоловіків
і
трошечки жінок
І чомусь більшість чоловіків користуються або машинами, щоб приїхати і щось вручити, або реальними засобами зв"язку, як-то телефон в сенсі подзвонити. Навіть з-за кордону. А дівчата малюють штуки на стіні вконтакті і пишуть смски. І вважають, що цього достатньо. Окрім двох моїх найулюбленіших)))
Крім того, мені подарували іриси. Ви уявляєте, іриси. Вони такі синенькі і навіть смердять.
А також підручник турецької. Я проста в дікам васторгє.
На роботі ж вручили ручку із золотим пером і направлення в суди. Спасібо, конєчно, але могли би і без цього обійтися.
Я рада, що штрафи на проїзд неприщіпнутими, за розмову по мобілинику за кермом збільшили. До речі, на скільки мені відомо, збільшили і штрафи за перехід дороги у непризначеному місці. Тож, мужайтеся.
А я собі їжджу на машині з водієм, у якого немає на неї жодних документів, який не звик пропускати пішоходів і коли йому сигналять позаду. Але, принаймні, це найкращий з усіх відомих мені водіїв: він ніколи не триндить по мобільнику за кермом, ми завжди прищіпаємося, він не їде на червоний, не пересікає подвійної (нехай це навіть буде третя ночі і пуста дорога), а як він рухається на дорозі - опупєть! Дівчині нічого більше від чоловіка і не треба, як відчуття довіри до нього. І я люблю, коли воно проявляється саме в таких дрібницях.
А ще я все мрійливо думаю, як штрафуватимуть одного дебіла на жигулях, у якого просто за визначенням (конструкція така) немає ременів безпеки.
А отакими цукерками мене пригостив наш водій: рошенівські жувастики "Шалена бджілка".
Мазафака, тепер це мої улюблені цукерки! І хто та людина, яка намалювала цю ідіотську бджілку?!
Автора! Автора!
Почему, даже специально садясь на заднее сидение и зпихивая в уши наушники с громкой музыкой, я не могу спастись от их всепроникающего дебилизма, желания поговорить обо всём на свете и засунуть нос в мою личную жизнь.
Интересно, вообще существуют способы от этого избавиться?
Начинаю копить на абонемент.
Сегодня Фенербахче с треском провалило игру во внутреннем чемпионате. Проиграло 2:1 Сивасспору, который только выбрался из первой лиги. Позорище. Короче, нечего нам боятся 30-го.
Надеюсь, до декабря Арагонеса не уволят и он приедет в Киев. Хочу с ним познакомиться.
( О турецком чемпионате )
С сегодняшнего дня зареклась разговаривать с коллегами по работе о чём-то, кроме погоды.
А то глупости какие-то получаются.
Из альтруистических побуждений сказала, что постараюсь девочке помочь. На следующий день мне звонит редактор с наездом: "Ты же обещала, где?" Если у меня мама - врач, это не значит, что у меня дома база данных всех докторов этого города и я могу их предоставлять по первому требованию. И уж тем более и самое главное - я не обещала, твою мать.
И если я рассказываю девочке о том, как друг мне поведал о будущем новом терминале Борисполя. С картинками и так далее, хотя договор ещё не подписан. Со многими такими деталями - в личной (блядь, личной!) беседе - ну вот неужели нужно дополнительно объяснять, что это не повод бежать к редактору с криками на весь квартал: "А онаааа знаааает, какооой будеееет Борииииисполь!!!". Редактор: "Да? Отлично. На пятницу жду"
Блядь, закопала бы.
Тільки тут могли побудувати жіночий туалет з пісуарами.
І як ці люди можуть керувати столицею?
Хотя страна, по всей видимости, именно их них и состоит.
И мне обидно до глубины души, когда иностранцы рассказывют мне о том, как ужасен наш Аэросвит, как наши напиваются вусмерть на борту в 6 утра, что наши девушки похожи на проституток, потому что в 6 утра в самолёте вечерний макияж, декольте до пупка и шорты, из которых вываливается половина задницы, как-то совсем не уместны. Я не хочу слушать, как они вызывают сантехников неукраинцев, потому что наши мастера работают спустя рукава, да и ждать их приходится неделями. Наш сервис их просто пугает.
А меня пугают истории о том, как должно быть. Например, когда тебе принесли не то, что ты заказывал, перед тобой должны (никак иначе) извиниться и заменить на нужное. И ко всему прочему или дать бесплатно что-то или предоставить скидку. А не как у нас надуть щёки и сказать: "Сами виноваты, чё это я вам должна что-то менять. Коль, а Коль, тут недовольные клиенты, прийди разберись". Или когда отключают свет по вине компании, у тебя портятся продукты в холодильнике и холодильнику приходит полный пипец, компания возмещает убытки, возвращает стоимость продуктов, которые испортились и даёт новый холодильник на выбор. А что бы вам в таком случае ответило наше Киевэнерго, а?
Или я сегодня была в магазине. Возле муки и сахара такая надпись:
Наёмный директор фирмы моих друзей (они владельцы) сейчас сидит в СИЗО. Ему грозит от 3 до 8.
Они пытаются ему помочь, но время уже потеряно. Пока ещё возможно было что-то сделать, жена директора всё скрывала (дура, ну и дура!). А теперь адвокат просит заоблачные суммы за ведение дела. Ну, за один визит в СИЗО только десять штук.
Николай - правильный водитель. Он никогда не едет на красный, не пересекает двойную сплошную, не превышает скорость, не нарушает вообще ничего - это со слов моих друзей. Я не вижу смысла им не верить. И тут он попал в аварию. Просто оказался не там и не тогда. Другой чувак, пьяный в дупель, стартонул на красный свет на перекрёстке, въехал ему в бок. Машина перевернулась трижды и сбила двух девушек при перевороте. Скорые тупили по-страшному. Там собралось три скорых, которые сообщили, что забирать в реанимацию человека - это не их забота. По прошествии 40 минут одна таки увезла одну из девушек (в реанимационном автомобиле только одно место!). Пообещала вернуть и забрать вторую. Пока происходили все манипуляции, вторая сбитая девушка умерла. Пока Николай строил из себя примерного законопослушного гражданина, тот чувак связался со своими знакомыми, составили липовый протокол, по которому он как бы не виновен. На анализах в милиции (если они были) у него показало, что он трезв, как стёклышко. В общем, отделался лёгким испугом, подключением кучи связей и небольшой денюжкой (скорее всего). А Коля сидит в СИЗО и ждёт суда. То, что он теперь будет судим - это 100%. Мои друзья, которые ни отсутсвием связей, ни денег особо не страдают, помочь просто не могут - поздно. Теперь надеются хотя бы на условное. Все разводят руками и не могут ничего сделать. Парень весь изводит себя из-за того, что вот так вот на его глазах придурки просто ламают хорошему человеку жизнь. А так не должно быть.
Правильно недавно сказала другая моя знакомая: "В нашей стране остались только одни бандиты - люди в погонах".
Если у кого есть возможность, помогите.
Profile
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif)
kolbaskinaf- kolbaskinaf
Syndicate
