telekritika.ua/news/2009-08-31/47607 - Телекритика
telekritika.ua/news/2009-09-01/47613 - Телекритика
telekritika.ua/process/2009-09-01/47632 - Телекритика
stb.ua/e107_plugins/videotv/videoview.ph
( Как и зачем )
Орхан Памук написал как-то: "неужели после определённого возраста у человека, как правило, не остаётся друзей среди партизан?". Я рада, что до этого возраста я ещё не постарела.
Но теперь я хочу новую работу.
С фиксированным рабочим днём. И желательно к выборам. Хорошо бы было..)
Я-то сначала думала, что люди тут взрослые - уже ж не школа, где всех заставляют - пришли по собственному желанию, поэтому учить будут быстро и упорно.
Ага, фиг там.
Мы же до сих пор путаем глаголы gelmek, gitmek, girmek и сотый урок подряд спрашиваем "чё -то я не допру, к чему здесь это hiç?" Капец, у меня это просто в голове не укладывается. И зачем я себя напрягаю, делаю домашку, учу все новыe слова + читаю всякую ерунду, перевожу пачками песни и стихи. По необходимости приходится иногда даже переводить Атиллу Ильхана и Азиза Несина.. А народ диктант на числа написать не может и домашку делает за 10 минут до прихода преподавателя в класс. А потом полурока тупим, ибо слова дома не выучили. Короче, ещё раз капец. Перестрелять их всех готова. Дык они потом ещё спрашивают - "а тебе с нами не скучно хоть? а то ты вон всё как знаешь". Ну да, мне же знания от святого духа приходят. Учить, блин, надо, а не сопли жевать.
Но это не главное, что я хотела сказать. Мне просто непонятно, вот зачем тратить своё время в сознательном возрасте, когда тебя никто волшебным пенделем никуда не гонит, на то, что тебе тупо не интересно?
- Mood:всеказлы
- Music:Placebo - The Neverending Why
Ось трохи звідти.
( Трохи звідти )Але найгірше – це не сльозоточущі бабки з образами та фотками Януковича, це не чоловіки, які скандували «Янукович-Янукович», це не діти та дівчата, які брали автографи і форкалися з ним, і навіть не черговий літературний ляп про Бабеля і Бебеля. Найжахливіше – це партійний з’їзд.
Де виступала одна вчителька російської мови. Вона знову завела пісню про насильницьку українізацію і решту вельми значної фігні. Уся зала плескала в долоні в екстазі. Але мене порадувало одне – російської мови як другої державної у нас не буде. Єдиний з усього залу, хто не аплодував і взагалі протирав окуляри під час цієї пурги – був Янукович. Ну і чудово. А тітка та мене дістала до глибини душі. Я завжди вислуховувала будь-який брєд до кінця. Чисто поржать. А тут не витримала. Встала і під осуджуючі погляди народних мас простукала підборами через усю залу, жахливо кривлячи обличчя від відрази.
Але я все одно я не можу зрозуміти, чому ці ідіоти так обурюються.
Була реформа правопису у Німеччині. Там скоротили мою улюблену букву β. Обурювалися, дискутували, Але все пройшло вдало. Он у Туреччині взагалі переробили всю абетку з арабського в латинку. Навіть писати по-турецьки арабською в’яззю заборонено законом. Не кажучи про інші турецькі реформи 20х років – голий волюнтаризм. А тепер – вдячності немає меж, Ататюрк, мавзолей (як у Леніна) і те де. А поляки, які перейшли на латинку – це, певне, теж усе проходило під гаслом «Геть від Москви»
Або, наприклад, грошова реформа. Як же це так, йо-мойо, проміняли російський рубль на якісь там купони, а потім навіть на гривні (найкрасивіші гроші світу) – це ж насильницька гривнізація, мабуть)
Бля, заткнув би їм хто рот нарешті.
Говорили нащодавно про перехід на латинку. Мені казали, що наша мова через кирилицю дуже незручна. І що ми би досягли значного конкурентного успіху, якби поміняли алфавіт, як поляки чи турки. Я не знаю, я насправді не визначилася у цьому питанні. Але дуже тоді пошкодувала, що не можу процитувати віршик Малковича англійською, так, щоб передати все тепло і любов, яка є у ньому.
Хай це, можливо, і не
найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми
долоньками
крихітну свічечку букви “Ї”,
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви “Є”,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша – солов’їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам’ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов’їв,
дитино.
Іван Малкович
11-18 грудня 1985 року
Тому я просто розказала історію про російську та білоруську. Про те, як в Білорусі стоять пам’ятники буквам, які ніхто не використовує. Як мій друг там у посольстві не може використовувати візитки, друковані білоруською, бо їх просто ніхто не розуміє. Про те, як мене це засмучує. Що мови зараз тільки зникають. Про те, як я люблю свою мову і про те, що мені шкода, що мій співрозмовник вчить російську, а не українську.
Хоча насправді, може, воно і було б на краще.
Тільки тут могли побудувати жіночий туалет з пісуарами.
І як ці люди можуть керувати столицею?
Наёмный директор фирмы моих друзей (они владельцы) сейчас сидит в СИЗО. Ему грозит от 3 до 8.
Они пытаются ему помочь, но время уже потеряно. Пока ещё возможно было что-то сделать, жена директора всё скрывала (дура, ну и дура!). А теперь адвокат просит заоблачные суммы за ведение дела. Ну, за один визит в СИЗО только десять штук.
Николай - правильный водитель. Он никогда не едет на красный, не пересекает двойную сплошную, не превышает скорость, не нарушает вообще ничего - это со слов моих друзей. Я не вижу смысла им не верить. И тут он попал в аварию. Просто оказался не там и не тогда. Другой чувак, пьяный в дупель, стартонул на красный свет на перекрёстке, въехал ему в бок. Машина перевернулась трижды и сбила двух девушек при перевороте. Скорые тупили по-страшному. Там собралось три скорых, которые сообщили, что забирать в реанимацию человека - это не их забота. По прошествии 40 минут одна таки увезла одну из девушек (в реанимационном автомобиле только одно место!). Пообещала вернуть и забрать вторую. Пока происходили все манипуляции, вторая сбитая девушка умерла. Пока Николай строил из себя примерного законопослушного гражданина, тот чувак связался со своими знакомыми, составили липовый протокол, по которому он как бы не виновен. На анализах в милиции (если они были) у него показало, что он трезв, как стёклышко. В общем, отделался лёгким испугом, подключением кучи связей и небольшой денюжкой (скорее всего). А Коля сидит в СИЗО и ждёт суда. То, что он теперь будет судим - это 100%. Мои друзья, которые ни отсутсвием связей, ни денег особо не страдают, помочь просто не могут - поздно. Теперь надеются хотя бы на условное. Все разводят руками и не могут ничего сделать. Парень весь изводит себя из-за того, что вот так вот на его глазах придурки просто ламают хорошему человеку жизнь. А так не должно быть.
Правильно недавно сказала другая моя знакомая: "В нашей стране остались только одни бандиты - люди в погонах".
Если у кого есть возможность, помогите.
Ми туди заїхали з камерою. Я півтори години розмовляла із головним лікарем та начальниками відділів (чи як вони там по-лікарськи називаються), але камеру увімкнути так і не довелося.
Головному лікареві у письмовій формі заборонили давати інтерв"ю без узгоджень із облздравом. За 5 хвилин розмови в нього мало не стався напад істерики.
Начальники відділів мені витягають портмоне і демонструють фотки дітей. "Як ти можеш змушувати нас тобі щось говорити?! А на що він/вона (увага - фотка у портмоне!) будуть жити і вчитися?".
Сицілія якась, їй-Богу
Вони - дівчата, молодші за мене, набагато неграмотніші та менш освічені, кожне своє речення починають словами: "А от мій Вася...", коротше, усіма фібрами своєї душі заслуговують на звання тупих блондинок.
Так от, щойно чергова така словесна баталія трошки сколихнула мою гармонічність. Незадовго до того мені доводили, що артцентр Пінчука не несе в собі жодної естетичної цінності. Але ця суперечка принаймні мала смислове навантаження і взагалі відбувалася із розумним чоловіком.
А тепер це якась така безґлузда розмова, від якої мені стало трохи некомфортно. Воістину кажуть, що мудрий той, хто знаходить в собі сили не сперечатися з дурнями. Я ще не мудра. Буду вдосконалюватися. Тепер, аби позбутися відчуття бруду, тупізму та зіпсутого настрою, я слухаю морчібу та п"ю томатний сік. Це досить приємно, але все одно повністю помутніння моєї свідомості не знімає. Відтепер я прийняла рішення більше не з"являтися в місцях, де можна зустріти цих дамочок. Хоча в цих місцях мені, власне, подобалося (бо там багато дуууже кльових людей), але я не хочу більше травмувати свою ніжну психіку діалогами із тупими блондиками (не знаю, скільки я витримаю). На щастя, в реальному житті вони відсутні в моєму безпосередньому оточенні.
В дополнение к этому недавно звучали странные расистские заявления из уст Левка Лукьяненко, на которые никто должным образом не обратил внимания. Кроме, разве что,
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
vaxoРаньше я считала, что живу в довольно здоровой в этом плане стране. И когда мне рассказывали, что расизм вокруг только крепчает, - я отвечала: "Да вы что, не может быть! Лично я с таким не сталкивалась".
Вот.
Столкнулась.
Считаю господина Луценко и господина Лукьяненко - расистами.
И за свои слова они должны не просто извиниться, но и понести соотвествующее наказание.
Очень печально, когда люди, которых я воспринимала как вполне адекватных, выдают такую чушь.
Тьху
Залезла я тут давеча в ВикиЦитатник мудрости набраться.
Но полчилось только поржать
Джордж Буш-младший
Жириновский
Лужков
Лукашенко
Ниязов
Путин
Тимошенко
Хрущёв
Черномырдин
Чубайс
Явлинский
Шуфрич
Ющенко
Янукович
Зіткнулася за останній тиждень з роботою різноманітних прес-служб: Секретаріат Президента, Кабмін, особисто Віктор Ющенко, Катерина Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович.
Коротше кажучи, прес-служба голови держави - це просто збір маразматичних кіпішлівих тьоток, які не можуть дійти згоди в жодному питанні. В них завжди виходять затримки щонайменше на годину. Можливо, вони і можуть робити щось вчасно, але не на роботі. Господи, які ж вони довбануті. В мене таке враження, що вони дуже бояться політиків, які працюють у секретаріаті і страшаться в них щось спитати і щось із ними узгодити. От звідки починається бардак у державі. Купа рамок, перевірок, охорони - уф, запаритися можна. Один раз мене мало не скрутили, бо залізна окантовка згори мого гаманця у рентгені їм чомусь дуже скидалася на "довгий залізний предмет схожий на холодну зброю". Мудаки. Ой ні. Прошу вибачення. Один адекватний чувак в прес-службі все ж є. Мальчік на ім"я Сергій - бубочка.
У Віктора Януковича чудова вихована охорона, так. І бутербродики.
Юлія Тимошенко. Ну така собі спокійна, як удав, прес-секретарка. А как же іначє.
В Кабміні можна спати і читати. Кіпішу теж валом. "Не заважайте міністрам ходити!", "Не стійте тут!", "Вийдіть за рамку!", "Всім у прес-центр!". Задовбує нещадно. І теж охорона. Рамки, забирання телефонів, додаткова перевірка документів на червертому (здається) поверсі, куди б і вкотре б ти не їхав. Почуваєшся, наче в концтаборі. Але там принаймні водичка завжди є.
У Каті Ющенко - прес-служба зе бест оф зе бест. Решта сосуть. Отак
Мне же недавно взятку дали.
200 баксов за сюжет. Ну типа как благодарность: "Спасибо большое, что приехали, очень рады и безумно благодарны" (аж на 200 баксов, ага).
Так вот бабло я взяла и опля - сюжет-то в эфир не пошёл.
Пусть суки из министерства охраны здоровья знают.
Лучше бы в детский дом эти деньги отдали, пиарщики хреновы
lia_pol Моментально ко мне подбегает мальчик-консультант. Весь такой из себя: чёлочка поставлена, кеды прикольные, ну ваще.
- Вам чем-то помочь?
Да, говорю, помочь. Хочу мышку Плеомакс бла-бла-бла.
- Это какой фирмы? - спрашивает мальчик.
- Плеомакс - это бренд Самсунга. И как бы название фирмы в вашем понимании, - объясняю я мальчику.
Он мне говорит: "Ну тогда точно нет".
Ладно, фиг с ним. Вижу маленькую мышку hama. Интересуюсь, как она вообще. Он мне сообщает, что так себе. По сравнению с Гениус и Логитек - полный отстой. (тут меня уже начинает дёргать). Говорю: "Знаешь, Гениус по сравнению с Логитек тоже полный отстой, нефиг их сравнивать". (Хотя я всегда произношу на английский манер и осознаю, что это как бы не совсем правильно.)
Ну, думаю, дам парню последний шанс.
- Есть ли у вас планшеты?
- Вот - радостно сообщает мальчик. Вижу три штуки Гениус.
- а Вакома у вас нет?
- Чего-чего? - умилённо вопрошает мальчик-консультант.
Говорю: "Спасибо. Ты мне уже ничем не поможешь".
Пыталась купить набор карандашей Кохинор в отделе канцтоваров в торговом центре. Попросила продавщицу этот самый набор мне дать. Она почему-то пошла изучать единичные экземпляры. Для верности повторяю - набор мне нужен, набор! Она разворачивается и идёт к витрине, где лежат наборы какого-то Маестро или Мастер. Ну, что-то в этом роде. И начинает их вытаскивать. Говорю: "девушка, вы что, не видите? Там написано "Маестро", а не "Кохинор". А мне нужен именно Кохинор". Короче, купила я только стирательную резинку и то какую-то Милан, а не любимую со слоником.
Как трудно жить
Ніколи не думала, що доживу до такого
Путін: ти ж розумієш, Джордж, що Україна — це навіть не держава!
Президент Росії Володимир Путін на закритій зустрічі Ради Росія - НАТО в Бухаресті 4 квітня дав зрозуміти, що в разі вступу до альянсу Україна може припинити існування як єдина держава, стверджує "Коммерсант".
За даними "Ъ", Володимир Путін повідомив колегам, що Москва сприймає наближення НАТО до російських кордонів як реальну загрозу інтересам держави, і пообіцяв адекватні заходи. Зокрема, президент Росії натякнув, що якщо НАТО надасть план дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО Грузії, то Росія визнає Абхазію і Південну Осетію, спираючись на косовський прецедент, і тим самим створить буферну зону між силами НАТО і своїми кордонами.
"Утім, про Грузію російський президент говорив абсолютно спокійно і немовби побіжно, - розповідає джерело "Ъ" в делегації одній з країн НАТО.— Коли ж зайшлося про Україну, Путін розлютився. Звертаючись до Бушу, він сказав: "Ти ж розумієш, Джордж, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій — це Східна Європа, а частина, і значна, дарована нами!" І тут він дуже прозоро натякнув, що якщо Україну все ж таки приймуть до НАТО, це держава просто припинить існування. Тобто фактично він погрожував, що Росія може почати відторгнення Криму і Східної України".
http://unian.net/ukr/news/news-245254.ht
"боязнь телекамеры заложена у всех в подсознании. Потому что объектив - это глазический (слава Богу, не фаллический!) символ, то есть символ всевидящего ока. Чтобы помешать недоброжелателям потом настроиться на вашу волну по фотографии, нужно чтобы между вами и объективом находился источник огня. Именно поэтому (ага, исключительно!) Сталин фотографировался только с трубкой"
Бляяяяяяяяяя
АПД: Зробила висновки
Я категорично проти:
- найближчим часом виходити заміж
- одружуватися напередодні чи в день виборів
- білої пишної сукні
- масивних золотих обручок
- фотографувань біля пам"ятників невідомому солдату
- шансону і циган
Profile
- kolbaskinaf
- kolbaskinaf
- Website
Syndicate
