Ранком гуляла вулицями. Із гарним настроєм та веселим обличчям дарувала людям нині популярні букетики і вітала із Маковеєм. І ось тут переді мною з"являється він - чоловік, що на пару із Жаданом зробив мої 19-ть щасливою порою. Степан Галябарда. Собствєнной пєрсоной. Він навіть пообіцяв написати пісню про мене. Тож, черговий Депеш Мод не за горами, таваріщі.

А ще із Борисполя зателефонувала якась невідома мені поки що дівчинка Катя. І сказала, що із далекої сонячної Туреччини привезла мені подарунок. Сподіваюся, це не якась романтична поєбєнь, а набір Хітітів, які я вимолюю вже другий місяць.

Нет, всё-таки как-то я стала ярче ощущать действительность.
Например, меня жутко стали раздражать многие вещи.

Допустим, пакет кефира - кислый! А срок годности-то на нём не истёк ещё. Вот я не могу понять, почему мне может попасться упаковка мерзкого противного кефира, похожего на говно собачье, пить который невозможно, с нормальным сроком годности. Ну что это за фигня?

Допустим, водитель маршрутки, который вёз меня до метро в два раза дольше, потому что он видите ли "первый раз на маршруте". Да срать я на это хотела. Я еду домой после тяжелого трудового дня, хочу прилететь побыстрее, одеть свои пушистые полосатые носочки, залезть под одеялко и мирно тихо клацать комп, но нет. Но же первый раз на маршруте! Да.

Допустим, абсолютно по-идиотски организованное планирование в редакции. Из за этого я сделала кучу работы, которая оказалась никому не нужной. Фак. Согласна, что не стоило бросаться касетами и дуться в углу. Но обидно же, ёпт!

Ну, и с другой стороны, впрочем, есть много всего интересного.

Например, *упала на колени* я увидела МИШЕЛЯ ПЛАТИНИ! Вротмненоги!
Вы представляете. Он вот так сидел и ждал Тимошенко аж 7 минут. Точность - вежливость королей. Ага. Одна из легенд французского (ах -ах-ах!) футбола. Я до сих пор себе не верю.

Например, я еду на Ялтинский саммит. Там можно будет пообщаться с Тони Блером, Пинчуком и те де и те пе много раз. Ну и поваляться вволю на солнышке, чего мне так давно не хватает. Это даже интереснее, чем всё остальное.

Впрочем, кефир - это сущая ерунда)))

День відкритих дверей у Бутирському ізоляторі
у коридорах влади

Зіткнулася за останній тиждень з роботою різноманітних прес-служб: Секретаріат Президента, Кабмін, особисто Віктор Ющенко, Катерина Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович.
Коротше кажучи, прес-служба голови держави - це просто збір маразматичних кіпішлівих тьоток, які не можуть дійти згоди в жодному питанні. В них завжди виходять затримки щонайменше на годину. Можливо, вони і можуть робити щось вчасно, але не на роботі. Господи, які ж вони довбануті. В мене таке враження, що вони дуже бояться політиків, які працюють у секретаріаті і страшаться в них щось спитати і щось із ними узгодити. От звідки починається бардак у державі. Купа рамок, перевірок, охорони - уф, запаритися можна. Один раз мене мало не скрутили, бо залізна окантовка згори мого гаманця у рентгені їм чомусь дуже скидалася на "довгий залізний предмет схожий на холодну зброю". Мудаки. Ой ні. Прошу вибачення. Один адекватний чувак в прес-службі все ж є. Мальчік на ім"я Сергій - бубочка.
У Віктора Януковича чудова вихована охорона, так. І бутербродики.
Юлія Тимошенко. Ну така собі спокійна, як удав, прес-секретарка. А как же іначє.
В Кабміні можна спати і читати. Кіпішу теж валом. "Не заважайте міністрам ходити!", "Не стійте тут!", "Вийдіть за рамку!", "Всім у прес-центр!". Задовбує нещадно. І теж охорона. Рамки, забирання телефонів, додаткова перевірка документів на червертому (здається) поверсі, куди б і вкотре б ти не їхав. Почуваєшся, наче в концтаборі. Але там принаймні водичка завжди є.
У Каті Ющенко - прес-служба зе бест оф зе бест. Решта сосуть. Отак

Запізнилася на півгодини на роботу - йшла за хлопцем, запах якого мене заворожив.