Згадала, що була на початку тижня в Одесі разом із Януковичем. Це пиздець.

Ось трохи звідти.

Але найгірше – це не сльозоточущі бабки з образами та фотками Януковича, це не чоловіки, які скандували «Янукович-Янукович», це не діти та дівчата, які брали автографи і форкалися з ним, і навіть не черговий літературний ляп про Бабеля і Бебеля. Найжахливіше – це партійний з’їзд.

Де виступала одна вчителька російської мови. Вона знову завела пісню про насильницьку українізацію і решту вельми значної фігні. Уся зала плескала в долоні в екстазі. Але мене порадувало одне – російської мови як другої державної у нас не буде. Єдиний з усього залу, хто не аплодував і взагалі протирав окуляри під час цієї пурги – був Янукович. Ну і чудово. А тітка та мене дістала до глибини душі. Я завжди вислуховувала будь-який брєд до кінця. Чисто поржать. А тут не витримала. Встала і під осуджуючі погляди народних мас простукала підборами через усю залу, жахливо кривлячи обличчя від відрази.

Але я все одно я не можу зрозуміти, чому ці ідіоти так обурюються.

Була реформа правопису у Німеччині. Там скоротили мою улюблену букву β. Обурювалися, дискутували, Але все пройшло вдало. Он у Туреччині взагалі переробили всю абетку з арабського в латинку. Навіть писати по-турецьки арабською в’яззю заборонено законом. Не кажучи про інші турецькі реформи  20х років – голий волюнтаризм. А тепер – вдячності немає меж, Ататюрк, мавзолей (як у Леніна) і те де. А поляки, які перейшли на латинку – це, певне, теж усе проходило під гаслом «Геть від Москви»

Або, наприклад, грошова реформа. Як же це так, йо-мойо, проміняли російський рубль на якісь там купони, а потім навіть на гривні (найкрасивіші гроші світу) – це ж насильницька гривнізація, мабуть)

Бля, заткнув би їм хто рот нарешті.

Говорили нащодавно про перехід на латинку. Мені казали, що наша мова через кирилицю дуже незручна. І що ми би досягли значного конкурентного успіху, якби поміняли алфавіт, як поляки чи турки. Я не знаю, я насправді не визначилася у цьому питанні. Але дуже тоді пошкодувала, що не можу процитувати віршик Малковича англійською, так, щоб передати все тепло і любов, яка є у ньому.

Хай це, можливо, і не
найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми
долоньками
крихітну свічечку букви “Ї”,
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви “Є”,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша – солов’їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам’ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов’їв,
дитино.

Іван Малкович
11-18 грудня 1985 року

Тому я просто розказала історію про російську та білоруську. Про те, як в Білорусі стоять пам’ятники буквам, які ніхто не використовує. Як мій друг там у посольстві не може використовувати візитки, друковані білоруською, бо їх просто ніхто не розуміє. Про те, як мене це засмучує. Що мови зараз тільки зникають. Про те, як я люблю свою мову і про те, що мені шкода, що мій співрозмовник вчить російську, а не українську.

Хоча насправді, може, воно і було б на краще.

Одеса - город контрастов. Порадував таксист. Їхали з Малої Арнаутської на Велику Арнаутську рівно півгодини. Зате обговорили всі останні політичні події))) 
Спеціально подивилася на місце, де демонтували пам"ятник в центрі Одеси. Так якось неестетично. 

А Білгород-Дністровська фортеця - мощща! Щоправда, замки Тернопілля все-таки крутіші. Але тут є хоч якась інфраструктура - можна похавати шашликів на території (хоча я не раджу - вони жорсткі та ще й холодні) і напитися різних алкогольних напоїв (о, це у нас чудово виходило!) а також постріляти у тирі різними штуками: з арбалетів, пушок, катапульт і якогось загадкового "органу смерті". На кінець нашого перебування нам ми так і не розібралися, що це за загадковий "орган". Але на Тернопіллі все-таки відчувається неприкрита мивувщина та дух історії у кожній щілині. 



Також була на морі. Нарешті поплавала - вперше цього року. Офігіла з того, що біля моря в генделиках продають морожені креветки. А ще на чеках пишуть "воТка" та "вЕно". Плавала вночі))))) Рамантіка.... Ти собі плаваєш, попереду місячна доріжка, на пляжі тільки якісь малолєткі намагаються напитися, та й то не голосно, пісочок, трохи зимно, а в сусідній кімнаті на нас чекає Стас із накритим столом та розлитою по пластикових стаканчиках горілкою - пріятно)
Здивував наш координатор Іван. Ніколи не думала, що можна стільки пити. Хоча хлопчик дуже навіть милий)

Якісь сумбурні враження вийшли..... Бо після нічного купання зустріла депутата-регіонала Юрія Мірошніченка, мило йому посміхалася та вмовляла теж піти покупатися у такий час. А сама подумала: "Нє к добру ето". І ясєн пєнь, не обійшлося без політики. Після завершення концерту на сцену виперлися якість люди і почали в екстазі верещати: "Спасибо Партии Регіонів за наше счасливое детство, Виктор Янукович - наше фсё, самый лучший премьер в мире!". Мало не знудило. Хотіла приїхати і сказати редактору: "А не пішов би ти в жопу". А потім заспокоїлася і зробила щось про фестиваль - без жодної політики. Але все одно відчуваю себе якоюсь неправильно. Щось тут не так.

П. С. Накрився мій домашній комп. М-да, тільки долбойоби користуються нетом, не поставивши собі нормального антивіруса(