Всі про це пишуть.
А я навіть не знаю, що сказати.
Я читаю усі інформаційні стрічки, які тільки можна собі уявити, і просто не розумію, навіщо це відбувається.
Мені завжди здавалося, що я живу в нормальні часи, і після війни в Югославії все має бути спокійно чи не назавжди. Але потім воно набирало обертів, набирало-набирало, а я все не хотіла вірити, що війни досі можливі, що досі існують такі мегаідіоти, які здатні довести ситуацію до збройного протистояння. І ось нарешті мене змусили в це повірити.
Для мене було дико, коли охоронці правопорядку ходять з калашами наперевіс, коли у партульних машин до даху прикріплені бойові автомати. Всякі рештки іракських бомб та гільз були для мене тільки прикольними сувенірами, а тут - війна. Справжнісінька. І чомусь я усвідомлюю це більше, ніж під час початку війни в Іраку.
Саме на днях почала читати Еріха Фромма "Анатомія людської деструктивності". Ось вона - анатомія деструктивності у всій красі. Далеко не треба ходити.
І якби я знала, як поставити оту гіфку з "Я не фінансую війну в Грузії", то поставила би. Але це так - винятково для висловлення політичної позиції, бо російські товари я і так намагаюся не купувати. Годі з мене регулярної оплати рахунків за газ.
АПД.
Маю дивне бажання - просто поїхати туди. Бо повідомлення з усіх боків настільки маніпулятивні та пропагандистські, що судити об"єктивно нереально.