telekritika.ua/news/2009-08-31/47607 - Телекритика
telekritika.ua/news/2009-09-01/47613 - Телекритика
telekritika.ua/process/2009-09-01/47632 - Телекритика
stb.ua/e107_plugins/videotv/videoview.ph
( Как и зачем )
Орхан Памук написал как-то: "неужели после определённого возраста у человека, как правило, не остаётся друзей среди партизан?". Я рада, что до этого возраста я ещё не постарела.
Но теперь я хочу новую работу.
С фиксированным рабочим днём. И желательно к выборам. Хорошо бы было..)
С сегодняшнего дня зареклась разговаривать с коллегами по работе о чём-то, кроме погоды.
А то глупости какие-то получаются.
Из альтруистических побуждений сказала, что постараюсь девочке помочь. На следующий день мне звонит редактор с наездом: "Ты же обещала, где?" Если у меня мама - врач, это не значит, что у меня дома база данных всех докторов этого города и я могу их предоставлять по первому требованию. И уж тем более и самое главное - я не обещала, твою мать.
И если я рассказываю девочке о том, как друг мне поведал о будущем новом терминале Борисполя. С картинками и так далее, хотя договор ещё не подписан. Со многими такими деталями - в личной (блядь, личной!) беседе - ну вот неужели нужно дополнительно объяснять, что это не повод бежать к редактору с криками на весь квартал: "А онаааа знаааает, какооой будеееет Борииииисполь!!!". Редактор: "Да? Отлично. На пятницу жду"
Блядь, закопала бы.
Наёмный директор фирмы моих друзей (они владельцы) сейчас сидит в СИЗО. Ему грозит от 3 до 8.
Они пытаются ему помочь, но время уже потеряно. Пока ещё возможно было что-то сделать, жена директора всё скрывала (дура, ну и дура!). А теперь адвокат просит заоблачные суммы за ведение дела. Ну, за один визит в СИЗО только десять штук.
Николай - правильный водитель. Он никогда не едет на красный, не пересекает двойную сплошную, не превышает скорость, не нарушает вообще ничего - это со слов моих друзей. Я не вижу смысла им не верить. И тут он попал в аварию. Просто оказался не там и не тогда. Другой чувак, пьяный в дупель, стартонул на красный свет на перекрёстке, въехал ему в бок. Машина перевернулась трижды и сбила двух девушек при перевороте. Скорые тупили по-страшному. Там собралось три скорых, которые сообщили, что забирать в реанимацию человека - это не их забота. По прошествии 40 минут одна таки увезла одну из девушек (в реанимационном автомобиле только одно место!). Пообещала вернуть и забрать вторую. Пока происходили все манипуляции, вторая сбитая девушка умерла. Пока Николай строил из себя примерного законопослушного гражданина, тот чувак связался со своими знакомыми, составили липовый протокол, по которому он как бы не виновен. На анализах в милиции (если они были) у него показало, что он трезв, как стёклышко. В общем, отделался лёгким испугом, подключением кучи связей и небольшой денюжкой (скорее всего). А Коля сидит в СИЗО и ждёт суда. То, что он теперь будет судим - это 100%. Мои друзья, которые ни отсутсвием связей, ни денег особо не страдают, помочь просто не могут - поздно. Теперь надеются хотя бы на условное. Все разводят руками и не могут ничего сделать. Парень весь изводит себя из-за того, что вот так вот на его глазах придурки просто ламают хорошему человеку жизнь. А так не должно быть.
Правильно недавно сказала другая моя знакомая: "В нашей стране остались только одни бандиты - люди в погонах".
Если у кого есть возможность, помогите.
.jpg)
Оці світлофори мене дуже дивують.
Наприклад, на Володимирській дається всього-то секунд 17. Біля моєї роботи (недалеко від Севастопольської площі) теж 17 секунд.
Особисто я (здорова і повноцінна людина) встигаю за цей час швидко-швидко - на скільки це можливо на підборах - перебігти дорогу, щоб встигнути, аби мене не переїхав якийсь нетерплячий водій чорного танка-лексуса.
Звідси запитання - як може НЕздорова людина, наприклад, із вадами зору (для яких нібито і зроблений цей пікаючий світлофор) встигнути перейти дорогу по бруківці (на Володимирській) за 17 секунд і не постраждати? А люди на візках доріг не переходять? Як фізично можна самостійно з"їхати із бордюра, переїхати по бруківці дорогу, знову заїхати на бордюр і при цьому не потрапити під лексус за 17 секунд?
Вирішила тепер їм поскаржитися, мовляв, так і так, телефон мене не впускав у пошту, матюкався на мене якимись червоними закодованими літерами. Решту сайтів та поштових серверів відображав корректно.
Вони мені кілька разів закопіпастили довгу, нудну і непотрібну відповідь про те, як очищати куки і налаштувати яву, а потім якими браузерами мені користуватися - і це безвідносно до телефона. Коли ж я їм нагадала, що я кажу про телефон, а не про компьютер, а їм варто уважно читати те, що я пишу, мені порадили скачати оперу-міні, яка гіпотетично має роз"вязати всі мої проблеми. На решту моїх скарг вони тупо перестали реагувати.
Відповіді на поставлене запитання я так і не отримала.
Мудаки
Запитання 1: скільки отримує служба підтримки укр.нету від розробників опери за пораду користуватися ними?
Запитання 2: коли у службу підтримки перестануть брати дебілів?
Потім я вирішила написати у туристичну агенцію на ICQ-консультацію. Мене там узагалі проігнорили.
Ненавижду служби підтримки.
А я навіть не знаю, що сказати.
Я читаю усі інформаційні стрічки, які тільки можна собі уявити, і просто не розумію, навіщо це відбувається.
Мені завжди здавалося, що я живу в нормальні часи, і після війни в Югославії все має бути спокійно чи не назавжди. Але потім воно набирало обертів, набирало-набирало, а я все не хотіла вірити, що війни досі можливі, що досі існують такі мегаідіоти, які здатні довести ситуацію до збройного протистояння. І ось нарешті мене змусили в це повірити.
Для мене було дико, коли охоронці правопорядку ходять з калашами наперевіс, коли у партульних машин до даху прикріплені бойові автомати. Всякі рештки іракських бомб та гільз були для мене тільки прикольними сувенірами, а тут - війна. Справжнісінька. І чомусь я усвідомлюю це більше, ніж під час початку війни в Іраку.
Саме на днях почала читати Еріха Фромма "Анатомія людської деструктивності". Ось вона - анатомія деструктивності у всій красі. Далеко не треба ходити.
І якби я знала, як поставити оту гіфку з "Я не фінансую війну в Грузії", то поставила би. Але це так - винятково для висловлення політичної позиції, бо російські товари я і так намагаюся не купувати. Годі з мене регулярної оплати рахунків за газ.
АПД.
Маю дивне бажання - просто поїхати туди. Бо повідомлення з усіх боків настільки маніпулятивні та пропагандистські, що судити об"єктивно нереально.
Вони - дівчата, молодші за мене, набагато неграмотніші та менш освічені, кожне своє речення починають словами: "А от мій Вася...", коротше, усіма фібрами своєї душі заслуговують на звання тупих блондинок.
Так от, щойно чергова така словесна баталія трошки сколихнула мою гармонічність. Незадовго до того мені доводили, що артцентр Пінчука не несе в собі жодної естетичної цінності. Але ця суперечка принаймні мала смислове навантаження і взагалі відбувалася із розумним чоловіком.
А тепер це якась така безґлузда розмова, від якої мені стало трохи некомфортно. Воістину кажуть, що мудрий той, хто знаходить в собі сили не сперечатися з дурнями. Я ще не мудра. Буду вдосконалюватися. Тепер, аби позбутися відчуття бруду, тупізму та зіпсутого настрою, я слухаю морчібу та п"ю томатний сік. Це досить приємно, але все одно повністю помутніння моєї свідомості не знімає. Відтепер я прийняла рішення більше не з"являтися в місцях, де можна зустріти цих дамочок. Хоча в цих місцях мені, власне, подобалося (бо там багато дуууже кльових людей), але я не хочу більше травмувати свою ніжну психіку діалогами із тупими блондиками (не знаю, скільки я витримаю). На щастя, в реальному житті вони відсутні в моєму безпосередньому оточенні.
Зіткнулася за останній тиждень з роботою різноманітних прес-служб: Секретаріат Президента, Кабмін, особисто Віктор Ющенко, Катерина Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович.
Коротше кажучи, прес-служба голови держави - це просто збір маразматичних кіпішлівих тьоток, які не можуть дійти згоди в жодному питанні. В них завжди виходять затримки щонайменше на годину. Можливо, вони і можуть робити щось вчасно, але не на роботі. Господи, які ж вони довбануті. В мене таке враження, що вони дуже бояться політиків, які працюють у секретаріаті і страшаться в них щось спитати і щось із ними узгодити. От звідки починається бардак у державі. Купа рамок, перевірок, охорони - уф, запаритися можна. Один раз мене мало не скрутили, бо залізна окантовка згори мого гаманця у рентгені їм чомусь дуже скидалася на "довгий залізний предмет схожий на холодну зброю". Мудаки. Ой ні. Прошу вибачення. Один адекватний чувак в прес-службі все ж є. Мальчік на ім"я Сергій - бубочка.
У Віктора Януковича чудова вихована охорона, так. І бутербродики.
Юлія Тимошенко. Ну така собі спокійна, як удав, прес-секретарка. А как же іначє.
В Кабміні можна спати і читати. Кіпішу теж валом. "Не заважайте міністрам ходити!", "Не стійте тут!", "Вийдіть за рамку!", "Всім у прес-центр!". Задовбує нещадно. І теж охорона. Рамки, забирання телефонів, додаткова перевірка документів на червертому (здається) поверсі, куди б і вкотре б ти не їхав. Почуваєшся, наче в концтаборі. Але там принаймні водичка завжди є.
У Каті Ющенко - прес-служба зе бест оф зе бест. Решта сосуть. Отак
За відсидку на роботі повного дня будуть давати премії. А потім дивуються, і чого ж така фігня виходить?! Бо премії, бля, платити треба за результативність роботи, а не за присутність на роботі. От я якось сумніваюся, що моя продуктивність за дещо інший графік, аніж 9.30-18.30, нижча за продуктивність старого пердуна в сусідньому кабінеті, який тільки те і робить, що розкладає пасьянс "Косинка" усі 9 годин робочого часу.
Я не розумію, як творчим працівникам можна нав"язувати ці умовності? Ну я натурально - офісний планктон. Ще розстріляйте нас за написання текстів не в офісі, а в сусідньому парку.
Сматываю удочки.
Якщо у когось є на приміті місце у новинах на ТВ, маякуйте.
Ібо заєбало
Путін: ти ж розумієш, Джордж, що Україна — це навіть не держава!
Президент Росії Володимир Путін на закритій зустрічі Ради Росія - НАТО в Бухаресті 4 квітня дав зрозуміти, що в разі вступу до альянсу Україна може припинити існування як єдина держава, стверджує "Коммерсант".
За даними "Ъ", Володимир Путін повідомив колегам, що Москва сприймає наближення НАТО до російських кордонів як реальну загрозу інтересам держави, і пообіцяв адекватні заходи. Зокрема, президент Росії натякнув, що якщо НАТО надасть план дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО Грузії, то Росія визнає Абхазію і Південну Осетію, спираючись на косовський прецедент, і тим самим створить буферну зону між силами НАТО і своїми кордонами.
"Утім, про Грузію російський президент говорив абсолютно спокійно і немовби побіжно, - розповідає джерело "Ъ" в делегації одній з країн НАТО.— Коли ж зайшлося про Україну, Путін розлютився. Звертаючись до Бушу, він сказав: "Ти ж розумієш, Джордж, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій — це Східна Європа, а частина, і значна, дарована нами!" І тут він дуже прозоро натякнув, що якщо Україну все ж таки приймуть до НАТО, це держава просто припинить існування. Тобто фактично він погрожував, що Росія може почати відторгнення Криму і Східної України".
http://unian.net/ukr/news/news-245254.ht
- Mood:Факінг щіт
Значит вроде и всплеск благотворительности, и с пафосом и телемарафонами собираем деньги на "Больницу будущего", и фонд "Антиспид" поражает своей активностью, и НСНУ перед выборами обещает купить в каждое село по машине скорой помощи, и даже товарищ Добкин (ггг) вспомнил в своей предвыборной речи медицину незлим тихим словом. И всё это на супер-пупер-мега общегосударственном уровне. А зайдите в любую местную больницу какого-то мелкого городишки в Украине - это же жуть! Облупленые стены, отсутствие туалетов, хамовитые медсётсры, неспособные воткнуть иголку в вену, не пробив её несколько раз насквозь, хирурги с трясущимися руками, главные врачи на вечном больничном и больные, которые одиноко лежат в палатах, толком не зная собственного диагноза.
Моему дедушке, которому 80 лет и который лежит в больнице уже третий месяц, не могут поставить диагноз. При этом он перенёс уже две операции и готовится к третей - без диагноза, прошу заметить! На протяжении прошлой недели к нему в палату не потрудился зайти ни один врач - пока мы не позвонили главврачу на мобильный и не устроили скандал! И эти идиоты в белых халатах находят наглость говорить, что всё хорошо и вам нечего волноваться! Нет на вас криминальной ответственности за врачебную ошибку
Я понимаю, что денег в госбольнице не заработаешь. Но если вам так туго, уходите в частные клиники, а если уж остались, то нельзя так наплевательски относиться к человеческой жизни! Неужели клятва Гиппократа действует только в случае высокой зарплаты?
Да, фамилии министра этой замечательной отрасли я не знаю. Не странно - он же нифига не делал! И сомневаюсь, что в ближайшее время тут что-то изменится. Всё будет точно так же. И люди будут умирать не только из-за загрязнённости воздуха и воды, эпидемий СПИДа и туберкулёза, а из-за халатности и тотального пофигизма врачей. Потому что спасать жизни - это больше призвание, а не профессия.
И я возненавижу всех этих пидарасов лютой ненавистью, если моего дедушки не станет.
Интересно, а можно ли каким-нить способом организовать ему медицинское недоверие и заставить пройти осмотр у психиатра
Горбатішся, блядь, горбатішся, робиш все, щоб виконувати свою роботу якнайліпше, бо це прикольно. Бо мені, курва мать, подобається моя робота! Ніколи нічого не просиш. Навіть підвищення зарплати, бо, по-перше, вона підвищується і без прохань), а по-друге, зі своїм перфекціонізмом щиро вважаю, що працюю ще не так ефективно, аби вимагати більше грошей. І от коли нарешті приходить та єдина за цілих півтора роки мить, коли тобі нарешті щось потрібно, під носа тобі вилазить велика дупа.
Тепер сиджу вся в слезах-соплях, бо треба ж якось складати сесію.
Напевне напишу заяву на звільнення. Нафіг. Ібо нєфіг.
Пруся від зорових образів. Мені подобається дивитися на картини, ходити в кіно. Останнім часом узагалі з нього не вилажу)
Мені подобається відчувати, що я можу володіти своїм тілом, можу зробити одне па і звабити кого завгодно. Інша річ в тому, що відчувати мені це подобається, але в побуті такими вміннями я не користуюся.
Не скажу, що я від цього стражда. Здається, якби я користувалася ним, мені варто було мати з десяток телефонів, або не мати жодного))) Але танці в будь-якому разі круто. Особливо бальні:)
О пів на десяту ранку мені написала блядь юля. 
Сцуко. 
Але ж Ярік - самовпевнений мудозвон! Він сказав тільки, що він Ярослав. Неначе в мене немає більше знайомих Ярославів. Він не згадував, де і як ми познайомилися. Просто "Це Ярослав". От же ж))) Але я його впізнала по голосу. Чорт, я пам"ятаю навіть його голос. Якби ми зустрілися, я би, напевне, впізнала його по запаху.
"Ти такий беззахисний, що в мене просто зносить дах. Ця беззахисність - вона справжня?" Якщо у нього все справжнє, то я хочу бути з ним.
Головне - гармонія.
- Mood:суперечливий
Profile
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif)
kolbaskinaf- kolbaskinaf
- Website
Syndicate
