Другий заповіт належить сучасному турецькому письменникові Джану Юджелю. Помер він 99-го року і таки похований у Датчі. Один із найвизначніших місцевих поетів періоду Республіки. Ось як впливає криза на форму заповітів - могила за 750 мільйонів це вам не реве ревучий)

Перший же, ясєн пень, Шевченків. Переклав його турецькою Ердінч Фахрі, усього на десяток років старший за Юджеля. Переклав, м"яко кажучи, гівняно. Половину придумав, половину перебрехав. Знаю, що перекладати переклад - невдячна справа, але в цьому випадку - показова :)

Останнє бажання

Після того, як помру, на високій місцині,
На зеленому пагорбі могилу хочу.
Нехай мою Україна одразу звідти буде видно 
І вітри нехай несуть від неї вітання

Після смерті також бачити бажаю
Чи безкраї мої пшеничні поля,
Я повинен чути пінний Дніпро –
Які перекази він читає, що розповідає?

Коли Дніпро потече у Чорне море
Одного дня ворожою кров’ю з України,
Я впаду на коліна
І прокричу до вас із могили:

«Кріпаки, повстаньте,
Іржаві кайдани порвіте,
Годі тих, хто п’є народну кров,
Воля – ваше священне право!»

Якщо ви одного дня мене згадаєте,
На тебе чекає світле майбуття.
Якщо поміж вами моє ім’я згадається,
Скажіть: «Він спочиває з миром»

Тож, Ердінч бей вважає, нібито Шевченко імєнно ето імєл в віду. Хоча, можливо, турецькою воно набуває свого особливого шарму - тоді ладно. Мені ще важко оцінити притаманну цій мові мелодику.

Пишуть, що досьогодні існувало 3 переклади Заповіту турецькою. Один - ось цей, виданий друком у 1965-му році. Другий пиписують Агатангелу Кримському (не здивована. І насправді саме на цей глянути було б найцікавіше). Третій - Неджаті Шашмаза Джумали, але його знайти мені теж не вдалося.
Нині ж перекладач та викладач КНУ Шевченка Дора Арнаут взялася перекласти Шевченка наново. І вже випустила перші переклади друком. Це книга KOBZAR (Seçmeler) надрукована її власним коштом, половина тиражу поїхала закордон. Книгу саме Заповіт і відкриває. Повністю перекласти класика вона планує за 2 роки.
Щасливим випадком, я свого часу із неї познайомилась. Вона - Президент Спілки Гагаузів України і, як мені пам"ятається, українською не говорить. Але все ж маю надію, що принаймні Заповіт у неї вийшов краще за ось це. А ще в мене досі лежить її гостинне запрошення походити до неї на уроки. А я все досі не погодилася, дурочка)

В 1969 г. за исследование кварков Гелл‑Манн был удостоен Нобелевской премии. Название «кварк» взято из заумной стихотворной строки Джеймса Джойса: «Три кварка для мастера Марка!». По идее, слово quark должно произноситься так же, как слово quart (куорт), в которой буква t на конце заменена буквой k, но обычно его произносят так, что оно рифмуется со словом lark.

Известно несколько разновидностей кварков: предполагают, что существует по крайней мере шесть «ароматов», которым отвечают u‑кварк, d‑кварк, странный кварк, очарованный кварк, b‑кварк и t‑кварк. Кварк каждого «аромата» может быть еще и трех «цветов» — красного, зеленого и синего.

Гуп-гуп-гуп

(с) Ярослав Грицак. Пророк у своїй вітчизні

На карикатурі мати вихваляє свою дочку греко-католицькому семінаристові, який шукає за нареченою: "Я не жаловала грошей на виховання моєї доньки, зато она сіяє всіма мудрощами світа. Подумайте! Она училась, окрім звичайних відомостей: психології, матефізики, геології, геогнозії, сферичної тригонометрії і навіть астрономії - а Дарвіна то просто наізусть знає". На що гість-семінарист промовляє вголос: "Чудо природи!", а про себе: "Не хотів би я борщу того їсти, що вона зварить"

Зеркало, 1882, 1 січня, №1, с. 6

Я давно перестала покупать покетбуки. Но теперь делаю это со снобским удовольствием. И мне нравятся последние приобретения с суперобложкой и прочьими понтами. Мне никогда не было плевать с высокой колокольни на внешний вид, а особенно на ощущение книги - бумага, запах, колонтитулы, шрифты, иллюстрации, переплёт (категорически не переношу книги в мягкой обложке). Но во времена бедного студенчества приходилось покупать эти недоразвитые карманные варианты. Как хорошо, что это время позади. Теперь а) я рада, что у меня есть возможность наслаждаться работой людей со внятным пониманием того, как должна выглядеть книга с "дружественным интерфейсом", и б) таких книг всё-таки довольно мало, что обидно, мерзко и противно. (Хотя стоит отметить, что таскать их в рюкзаке, не говоря уже о дамской сумочке, затруднительно или невозможно.) Иногда для ощущения полной потерянности я со стеклянными глазами листаю книги своего преподавателя (Тимошик, сука, зверь). И каждый раз в моей голове вертятся возгласы со многими вопросительно-восклицательными знаками в конце, типа: "И этот человек рассказывал мне о редактуре, промоции и о том, как должен выглядеть оригинал-макет". Надеюсь, он преподаёт исключительно в ИЖ.

А ещё я перестала читать по-украински. Хотя нет, вру. Сейчас перечитываю старые запасы. Но меня поставил в тупик опрос в Корреспонденте на лучшую украинскую книгу за прошлый год. Так и не смогла вспомнить ни одной, выданной в это время. Правда что ли, ничего не выходило? Книги про Юлю не считаются. Как в общем-то весь бред Кокотюхи.
Украинская книга вообще доставляет мало приятностей. А переводы ведь меткие, но редкие. Столько книг приходится читать по-русски, потому что их не существует в украинском варианте. Хотя многих и в русском не существует, но всё же значительно меньше. Хм, интересно, а когда последний раз переиздавали, например, того же Селинджера - перевод ещё 84-го года? А кого никогда не издавали? А кого вообще не переводили? А ведь если составить этот список и посмотреть на имена, то станет обидно за бесцельно прожитые годы. А про иллюстрации даже заикаться не буду.
Я не знаю, наверное, любое развитие нужно начинать с говна а потом переходить на более высокий уровень. Но сколько это говно может тянуться...

Від Андруховича в "Диявол ховається в сирі"
Я з ним цілком згодна.
Тому просто хочу від усього звільнитися.
І мені пофіг

Часто, дуже часто мене дивують наші люди. Мені доводиться спілкуватися з ними на тему культури. Спілкуватися зі звичайними людьми, а не з зірками чи політиками, які знають, що, як, коли, в якій послідовності і з якою мімікою та інтонацією треба говорити перед камерою. А з тими людьми, які взагалі ніколи в житті не тренувалися давати інтерв"ю, тому перед камерою говорять те, що їм перше спадає на думку. Але від цих думок іноді просто фігієш.

Ми домовилися, що я робитиму тільки те, що захочу. Так от я зробила перший крок у цьому напрямку.
 
І почала читати прикольну книгу Олександра Мітта про кіно.

То, что ты называешь “все порочить”, мы, в Отделе новостей, считаем вполне законной манерой подвергать вещи сомнению — публика имеет право знать разные мнения. Репортеры обязаны задавать вопросы политикам и бюрократам и подвергать сомнению все, что нам говорят, это ведь хорошо. Правительство врет и мошенничает — это же факт: и демократы, и республиканцы, и либералы, и социалисты, и консерваторы. Стоит им прийти к власти, они тотчас начинают этим заниматься.
Да, конечно, мы, люди, выуживающие новости, иной раз бываем резковаты, а порой — признаюсь — заходим слишком далеко. Но с нашей помощью выявляется уйма бесчестных поступков и лицемерия — что в прошлом сходило с рук властям предержащим. Так что благодаря более резкой манере освещения новостей, начатой телевидением, наше общество стало немного лучше, чуть чище, а принципы, которых держится наша страна, — ближе к тем, какими они должны быть. Что же до президентов, папа, то если кто то из них выглядит мелковато — а большинство именно так и выглядит, — этим они обязаны только себе. Да, безусловно, мы, журналисты, время от времени этому способствуем, потому что мы скептики, а иногда и циники, и часто не верим подслащенной водичке, которой поят нас президенты. Но грязные дела, которые творятся в коридорах власти — во всех коридорах власти, дают нам достаточно оснований вести себя так, как мы себя ведем.

Поки що я прочитала тільки 14%, але вже дивуюся, чому в Інституті нам не радили це прочитати.

- Прошу прощения, - перервал его Мор, - но это в самом деле ты?
- В самом деле что?
- Магистр всех этих вещей, Хозяин этих - забыл, как их, что на небесах - Священных темниц?
- В переносном смысле, - пояснил волшебник.
- Что это значит?
- Это значит, что нет.
- Но ты говорил...
- Это была реклама
:))))))
(с) Терри Пратчетт

Бувають дні, як сьогодні, коли отак от приходжу на роботу, а можу хібо що лазити по інформагенціях та куняти за компом, скляним поглядом втупившись у карту країн-партнерів НАТО. Цмулю чай та гризу бублики. А в колеги сьогодні день народження (вітаю її - вона розумничка), будем бухать і жрать)
А хочецця завалитися в ліжечко і слухати, як хтось читає мені вголос п"єси Йонеску. Або податися на тренування і танцювати з тренером, котрий буде викручувати мені ноги-руки-голови у різні боки. Але йому можна, бо він у сорочці та краватці, які ідеально пасують одна до одної.
А ще хочеться написати гарного вірша. Такого ж ідеального, як Андруховичів "Індія починається з того, що сняться сни...". Але так гарно я не вмію. Тоді вже краще сісти і написати політичний коментар. Але вчергове розумію, що від політики мене верне, тому швиденько відкидаю вбік ноутбук, щоб часом його не заблювати. Що ж тоді робити?

Ггг, іду завтра на конкурс із бальних танців!!!
Шкода, що тільки дивитися, а не танцювати. Але прийде час, коли я таки танцюватиму))))

Прочитала Томаса Бруссіга "Сонячна алея". Дивна книжка, але вона хороша. Останнім часом мене пруть всілякі позитивні речі. Тому ця книжка припала до душі) А от цілий збірник п"єс абсурдистів ніяк не лізе