telekritika.ua/news/2009-08-31/47607 - Телекритика
telekritika.ua/news/2009-09-01/47613 - Телекритика
telekritika.ua/process/2009-09-01/47632 - Телекритика
stb.ua/e107_plugins/videotv/videoview.ph
( Как и зачем )
Орхан Памук написал как-то: "неужели после определённого возраста у человека, как правило, не остаётся друзей среди партизан?". Я рада, что до этого возраста я ещё не постарела.
Но теперь я хочу новую работу.
С фиксированным рабочим днём. И желательно к выборам. Хорошо бы было..)
Kanatlanıp gitmek dururken
Dört duvar içinde hap solursun
- Music:maNga - Hayat bu işte
Ось трохи звідти.
( Трохи звідти )Але найгірше – це не сльозоточущі бабки з образами та фотками Януковича, це не чоловіки, які скандували «Янукович-Янукович», це не діти та дівчата, які брали автографи і форкалися з ним, і навіть не черговий літературний ляп про Бабеля і Бебеля. Найжахливіше – це партійний з’їзд.
Де виступала одна вчителька російської мови. Вона знову завела пісню про насильницьку українізацію і решту вельми значної фігні. Уся зала плескала в долоні в екстазі. Але мене порадувало одне – російської мови як другої державної у нас не буде. Єдиний з усього залу, хто не аплодував і взагалі протирав окуляри під час цієї пурги – був Янукович. Ну і чудово. А тітка та мене дістала до глибини душі. Я завжди вислуховувала будь-який брєд до кінця. Чисто поржать. А тут не витримала. Встала і під осуджуючі погляди народних мас простукала підборами через усю залу, жахливо кривлячи обличчя від відрази.
Але я все одно я не можу зрозуміти, чому ці ідіоти так обурюються.
Була реформа правопису у Німеччині. Там скоротили мою улюблену букву β. Обурювалися, дискутували, Але все пройшло вдало. Он у Туреччині взагалі переробили всю абетку з арабського в латинку. Навіть писати по-турецьки арабською в’яззю заборонено законом. Не кажучи про інші турецькі реформи 20х років – голий волюнтаризм. А тепер – вдячності немає меж, Ататюрк, мавзолей (як у Леніна) і те де. А поляки, які перейшли на латинку – це, певне, теж усе проходило під гаслом «Геть від Москви»
Або, наприклад, грошова реформа. Як же це так, йо-мойо, проміняли російський рубль на якісь там купони, а потім навіть на гривні (найкрасивіші гроші світу) – це ж насильницька гривнізація, мабуть)
Бля, заткнув би їм хто рот нарешті.
Говорили нащодавно про перехід на латинку. Мені казали, що наша мова через кирилицю дуже незручна. І що ми би досягли значного конкурентного успіху, якби поміняли алфавіт, як поляки чи турки. Я не знаю, я насправді не визначилася у цьому питанні. Але дуже тоді пошкодувала, що не можу процитувати віршик Малковича англійською, так, щоб передати все тепло і любов, яка є у ньому.
Хай це, можливо, і не
найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми
долоньками
крихітну свічечку букви “Ї”,
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви “Є”,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша – солов’їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам’ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов’їв,
дитино.
Іван Малкович
11-18 грудня 1985 року
Тому я просто розказала історію про російську та білоруську. Про те, як в Білорусі стоять пам’ятники буквам, які ніхто не використовує. Як мій друг там у посольстві не може використовувати візитки, друковані білоруською, бо їх просто ніхто не розуміє. Про те, як мене це засмучує. Що мови зараз тільки зникають. Про те, як я люблю свою мову і про те, що мені шкода, що мій співрозмовник вчить російську, а не українську.
Хоча насправді, може, воно і було б на краще.
Сразу впомнилась чуть ли не первая истина: "В доме повешенного не говорят о верёвке. Но имено об этом и будет говорить журналист". Задача - добыть информацию любыми путями. Но есть ли подобные методы подходящими? Но самое главное - почему имидж профессии стал таким, каким он есть?
Понятно, что продажность во время выборов - самое яркое. Это в Украине. В России, наверное, круглый год работа безвозмездно на идею Единой России. Кроме того увеличениие количества СМИ, которые во время конкуренции не гнушаются любых способов получить что-то раньше других. Из-за этого же - отсутсвие должной проверки информации. Выбросили в эфир, а там если что опровержение пустим или извинимся. Или вообще сделаем вид, что мы такого не говорили. Но очень обидно, когда ты пытаешься договориться об интервью, а тебе отказывают, ссылаясь на то, что "вы продажные сволочи, и я знаю, что вы всё переврёте". Крыть подобную мысль, скажу честно, нечем. Потому что человек не берёт это с потолка. Он уже сталкивался с такой ситуацией. И аргумент, что то был другой журналист, а это - я, особой весомостью в глазах слушающего не обаладает.
И я не знаю, как с этим бороться. Ведь, во-первых, у всех и всегда бывают ошибки. Здесь, скорее всего, они просто публичнее. А во-вторых, недобросовестных всегда будет больше, чем нормальных. Но так и в любой другой профессии. Но почему-то они считаются достойными.
Я как раз слушала защиту диплома на эту тему. Исходя из представленных исследований получается, что мы сами себя считаем такими продажными скотами. Вот такая вот загогулина. Мы сами себя не уважаем. Я понимаю, что многие не находят в себе силы отказаться делать заказуху и совершенно серьёзно считают это частью своих должностных обязанностей. Но ведь эта уверенность откуда-то берётся? Скорее всего из "традиций" профессии и некритичности.
Мне нравится моя работа. Быть во многих новый местах. Знать больше, чем все остальные. Получать информацию из первых рук. Но такая девальвация ценности профессии совсем не прибавляет желания в ней оставаться.
Стивен Кинг
Якість ужасна. Слабонєрвним не збільшувати. Саме тому я все одно продовжую вважати камеру цілком непотрібним додатком до основного пристрою.
Розповідь про Ялту без фоток
Фотоапарат я загубила в літаку. Представник авіакомпанії сказав, що на борту нічого не знайшли. Бреше, сука. Але менше з тим. Жодних фоток нема. Буду збирати в решти журналістів, але це станеться не раніше, ніж за місяць.
Якщо коротко, то головне досягнення таке: мені потис руку Тоні Блер.
ААААААААААААААААААААААААААААААААААААААА!
Простите те, кто не любит много читать, но я напишу много. Ибо оно копилось долго, а писать всё было лень. Теперь же я уеду в коммандировку и планирую вернуться а) сразу в отпуск, б) немного другим человеком. А так же с кучей фоток и впечатлений, так что будет уже не до этого.
И о птичках.
Приму в дар кучу (или не кучу):
- Эсквайеров любой давности в приемлимом состоянии
- Книгу Стива Хокинга "Краткая история времени" с красивыми картинками (не пойму, если совершенные конусы времени будут некрасивыми) - даже куплю, да.
- Бумажный вариант книги "Мы буковки". Тоже куплю
- записи новогодних (как и любых других) обращений украинских и не только украинских президентов (в любом качестве) - за вкусности
Спасибо за внимание
Например, меня жутко стали раздражать многие вещи.
Допустим, пакет кефира - кислый! А срок годности-то на нём не истёк ещё. Вот я не могу понять, почему мне может попасться упаковка мерзкого противного кефира, похожего на говно собачье, пить который невозможно, с нормальным сроком годности. Ну что это за фигня?
Допустим, водитель маршрутки, который вёз меня до метро в два раза дольше, потому что он видите ли "первый раз на маршруте". Да срать я на это хотела. Я еду домой после тяжелого трудового дня, хочу прилететь побыстрее, одеть свои пушистые полосатые носочки, залезть под одеялко и мирно тихо клацать комп, но нет. Но же первый раз на маршруте! Да.
Допустим, абсолютно по-идиотски организованное планирование в редакции. Из за этого я сделала кучу работы, которая оказалась никому не нужной. Фак. Согласна, что не стоило бросаться касетами и дуться в углу. Но обидно же, ёпт!
Ну, и с другой стороны, впрочем, есть много всего интересного.
Например, *упала на колени* я увидела МИШЕЛЯ ПЛАТИНИ! Вротмненоги!
Вы представляете. Он вот так сидел и ждал Тимошенко аж 7 минут. Точность - вежливость королей. Ага. Одна из легенд французского (ах -ах-ах!) футбола. Я до сих пор себе не верю.
Например, я еду на Ялтинский саммит. Там можно будет пообщаться с Тони Блером, Пинчуком и те де и те пе много раз. Ну и поваляться вволю на солнышке, чего мне так давно не хватает. Это даже интереснее, чем всё остальное.
Впрочем, кефир - это сущая ерунда)))
Зіткнулася за останній тиждень з роботою різноманітних прес-служб: Секретаріат Президента, Кабмін, особисто Віктор Ющенко, Катерина Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович.
Коротше кажучи, прес-служба голови держави - це просто збір маразматичних кіпішлівих тьоток, які не можуть дійти згоди в жодному питанні. В них завжди виходять затримки щонайменше на годину. Можливо, вони і можуть робити щось вчасно, але не на роботі. Господи, які ж вони довбануті. В мене таке враження, що вони дуже бояться політиків, які працюють у секретаріаті і страшаться в них щось спитати і щось із ними узгодити. От звідки починається бардак у державі. Купа рамок, перевірок, охорони - уф, запаритися можна. Один раз мене мало не скрутили, бо залізна окантовка згори мого гаманця у рентгені їм чомусь дуже скидалася на "довгий залізний предмет схожий на холодну зброю". Мудаки. Ой ні. Прошу вибачення. Один адекватний чувак в прес-службі все ж є. Мальчік на ім"я Сергій - бубочка.
У Віктора Януковича чудова вихована охорона, так. І бутербродики.
Юлія Тимошенко. Ну така собі спокійна, як удав, прес-секретарка. А как же іначє.
В Кабміні можна спати і читати. Кіпішу теж валом. "Не заважайте міністрам ходити!", "Не стійте тут!", "Вийдіть за рамку!", "Всім у прес-центр!". Задовбує нещадно. І теж охорона. Рамки, забирання телефонів, додаткова перевірка документів на червертому (здається) поверсі, куди б і вкотре б ти не їхав. Почуваєшся, наче в концтаборі. Але там принаймні водичка завжди є.
У Каті Ющенко - прес-служба зе бест оф зе бест. Решта сосуть. Отак
Мне же недавно взятку дали.
200 баксов за сюжет. Ну типа как благодарность: "Спасибо большое, что приехали, очень рады и безумно благодарны" (аж на 200 баксов, ага).
Так вот бабло я взяла и опля - сюжет-то в эфир не пошёл.
Пусть суки из министерства охраны здоровья знают.
Лучше бы в детский дом эти деньги отдали, пиарщики хреновы
За відсидку на роботі повного дня будуть давати премії. А потім дивуються, і чого ж така фігня виходить?! Бо премії, бля, платити треба за результативність роботи, а не за присутність на роботі. От я якось сумніваюся, що моя продуктивність за дещо інший графік, аніж 9.30-18.30, нижча за продуктивність старого пердуна в сусідньому кабінеті, який тільки те і робить, що розкладає пасьянс "Косинка" усі 9 годин робочого часу.
Я не розумію, як творчим працівникам можна нав"язувати ці умовності? Ну я натурально - офісний планктон. Ще розстріляйте нас за написання текстів не в офісі, а в сусідньому парку.
Сматываю удочки.
Якщо у когось є на приміті місце у новинах на ТВ, маякуйте.
Ібо заєбало
Шукаю роботу. Власне, в мене є ще два тижні, щоб повернутися на Тоніс, але я птіца гордая...
Не знаю, правда, як звідси звільнитися нахуй. Моя соціоадаптованість, чи то шо, мене дратує. Коли я думаю: "А як же тут без мене обійдуться?" і не наважуюся розвернутися і звалити в щасливе майбутнє. А насправді ж не здохнуть без мене, переб"ються якось.
Бо як мої мізки можна витрачати на таку мудозвонь?! І вазагалі псувати собі нерви серед цих абміційно-амбівалентних імбецилів.
Нах. Нах. Нах.
Изыди
Мені сподобався фільм. Один із небагатьох за останній час. Кльовий. Хоча я і знала всі жарти, бо бачила виставу в записі не один раз. (![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
lia_pol - ти мій просвітитель!) Як на мене, то жахливий прорахунок, що разом із Нонною у студії сидить Діма Мар"янов, а не Макс Поліцеймако. Його ді-джей Макс просто неперевершений. І жарти стосовно шелесту цукерок і відбитків пальців, вимащених у шоколад, на контракті виглядали би більш доцільно і зрозуміло. Тепер в мене з"явилася хоч одна причина хотіти потрапити в Москву - подивитися виставу наживо. Сподіваюся, вони не замахають його грати до того часу, як я туди зберуся.І я нарешті зрозуміла, що Толік Ульянов мені схожий на Мішу Козирєва.
І цей чувак на фото дуже прикольний.
Треба було погоджуватися піти з ним на побачення :)
І ще кілька думок вже про телебачення. Замахало воно мене у даній іпостасі. Я на днях вже пристрелю свого начальника, покусаю продюсера, а сама піду у тривалий запій. Ні, краще загул. Ще раз впевнилася у тому, що великі гроші і розмови про них як про сутність цього світу дуже різко понижають рейтинг мого співрозмовника у моїх очах. Мені набагато приємніші люди, як-то один із останніх моїх знайомих, котрий готовий на все заради гарної музики. А як лікар бере участь у різних волонтерських програмах. І жодних розмов про гроші і про те, який він герой. От його я справді поважаю. На відміну від. Фу, скоро в мене буде алергія на гроші та на дебілів, які викликають у мене ці почуття відрази.
- Mood:супер!
- скільки саме часу необхідно, щоб втратити кваліфікацію (місяць, півроку, рік)
- а як же - "талант не проп"єш"
Мені цікаво, хто до понеділка зможе похвалитися, що прочитав коаліційну угоду. Ну, принаймні, почав читати
Прочитала колись думку, що терпимість - це перший крок до байдужості. Нещодавно вкотре впевнилася, що це повний піздьож
Зате погуляли на славу.
А ще в цьому повному людей телецентрі я нарешті зустріла того, кого так довго боялася зустріти. Це просто нестерпно) І хай я була з гримом, хай я була класно одягнена, і хай його очі світилися захопленням, мене не порадував цей тріумф. В понеділок ідемо на каву. Боже, я не розумію твоїх планів - навіщо він незримо переслідує мене вже четвертий рік?
Запис двомісячної давнини із мого щоденника: Ми з ним – як два локатори. Налаштовані один на одного. І єдине, що нам дозволяє жити далі – це радіус дії. Ми надто далеко, щоб читати думки один одного. Тому і проживаємо життя так, як воно має бути. Але тільки-но це життя вирішує з нами поекспериментувати, ми зустрічаємося і говоримо ті слова, які нікому із нас не скаже хтось інший. Але крім слів ми відчуваємо настрій іншого на стільки, що навіть страшно подумати, що зараз ми чужі люди. Він сказав, що мені потрібно написати свій проект – тільки він дозволить мені само реалізуватися. А без цього мені буде погано. А я була здивована тим, що він розказав мені про свої невдачі. Він не хотів уже бути в моїх очах „ідеальним чоловіком”. Він виразив свою незадоволеність життям та відсутністю самореалізації. Мені було дивно відчувати до нього жалість. Можливо, саме це дозволило мені усвідомити, що я справді говорила із ним як із другом. Я справді була би дуже рада, якби ми зустрічалися не тільки на пресухах, а він чи я могли просто зателефонувати один одному і піти пити разом що-небудь. Про такого друга можна тільки мріяти.
За останній двотижневий період дізналася і заберу ці відчуття із собою:
- Янукович має почуття гумору і дуже приємну ввічливу охорону
- З Артема Шевченка все-таки не вийшло толкового управлінця. Хоча як журналіст він викликав у мене захват
- Вперше звільнятися з роботи дуже тяжко
- Люблю я все-таки ці кляті Новини! Нічого не поробиш....
Там значить за задумом типу мали зібратися сучасні українські письменники, котрі живуть десь от на трасі (ну не в сенсі прямо на трасі) Київ-Харків. Усякі там Жадани-Ушкалови-Подерв"янські мали би
Приїхали вже навіть на вокзал, дзвоню організаторам, а вони там усі в соплях-слюнях... бо кілька бусиків, на яких ми мали їхати, вночі спиздили! Бля, так не буває! Ну ще їх там обікрали і розхєрячили квартиру. Н-да, отак я і не побувала у мальовничому місці України - Лобковій балці, мазафака. Как же дальше жить)
Upd: Пограбували це Олеся Донія...
Хотіла іти з понеділка - складати сесію. Повідомила про своє бажання за місяць. Написала заяву за тиждень. Всі начальники попідписували. І все одно через якусь помилку в бухгалетрії, яка датується ще 2005 роком (тобто відбулася за колишнього начальника і зараз це хуй виправиш), відпустку мені не дають.
Блядська контора
Придьотся шо-та рєшать
Profile
- kolbaskinaf
- kolbaskinaf
- Website
Syndicate
